Header Ads

 Борис Болотов

ПОЛКОВНИК СТЕБЛЮК: НА ДОНБАССЕ ПРОТИВ СИЛ АТО ИСПОЛЬЗОВАЛИ ВСЕ ВИДЫ ОРУЖИЯ, КРОМЕ АВИАЦИИ

Мы обладаем уникальным опытом, которого нет у зарубежных врачей, говорит медик.
Полковник Всеволод Стеблюк — головний “миротворець” нашої медицини, а особливо — військової. На бойовому та медичному досвіді легендарного Дока-“Айболитя” можна будувати систему військової медицини — і вона оздоровлюватиме не тільки українське військо, але й усе суспільство. Пише newsonline24.com.ua

На початках війни Всеволод Володимирович очолював медслужбу добровольчого батальйону “Миротворець”, врятував 87 поранених вояків і вивіз їх з оточення у “Іловайському котлі”. Зараз він продовжує рятувати українське військо, і діапазон його допомоги дуже широкий — він позбавляє вояків і фізичного болю, і тяжких сумнівів щодо співжиття з “гібридним миром”. Адже Док — анестезіолог та фахівець з психофізичної реабілітації, доктор медичних наук, професор, полковник медичної служби.
Зараз пан Стеблюк є заступником начальника Військово-медичної академії з клінічної роботи. А перед цим упродовж півтора року він був помічником міністра оборони за медичним напрямом, відповідальним секретарем Військово-цивільного координаційного штабу.
Ми ведемо з Всеволодом Володимировичем розмову про усі ризики для здоров’я вояка, які спричиняє фронт, — і виявляється, що наша медицина до всього готова.
— Чи були випадки визнаних лікарських помилок стосовно вояків АТО?
— По-перше, у нашому правовому полі нема терміну “лікарська помилка”. Є “неналежне надання медичної допомоги”, є “спричинення шкоди, фізичної чи психічної”, є “ненадання медичної допомоги”. А от випадки невдалої лікарської тактики були і розбиралися. І над цим ми працюємо, у нас була нарада керівників лікувальних закладів, де проаналізували випадки (це називається “розходження діагнозів”), коли лікування не повністю відповідало стану, тому що неправильно було щось діагностовано, неправильно було обрано тактику. Все це аналізується, і статистика така, що в середньому десь 10% було цих розбіжностей. На початку війни лікарі багато чого не знали про бойову травму, неправильно лікували, тому що бойова травма від сучасної зброї — це зовсім інше, аніж усе, чого навчали в мирному житті. Зараз уже розібралися. Зараз тактика настільки відпрацьована, що можна мати у ній певність. І наша тактика часто набагато виправданіша, більш обґрунтована і вірна, аніж у закордонних колег…
Нещодавно помер один український вояк, якого відправили у досить відому закордонну клініку (колосальні гроші туди пішли), а поки він лежав у нас, він жив, у нього був шанс на життя. Ми чекали, поки відбудуться певні анатомічні зміни (у нього в животі були проблеми через осколкові поранення, у тому числі й сечоводу), не можна було оперувати на той момент, тому що там був запальний процес. Наші лікарі чудово розуміли: якщо оперувати, то і кишківник розвалиться, і всі анастомози розваляться.
У Києві було абсолютно правильно обрано тактику. Дати відлежатись, навіть із цими норицями, поки вщухне період запалення, а потім робити реконструктивні операції. Німці вирішили, що вони такі розумні, що у них такі ліки хороші — полізли робити реконструктивні операції на кишківнику, анастомози порозвалювались, розвинувся сепсис, тяжкий стан, поліорганна недостатність, і наш вояк помер. Факт у тому, що у нас була правильна тактика, вона була очікувальна.
— Багато вояків казали мені, що не хочуть лікуватися за кордоном, адже цілковито довіряють нашим лікарям.
— Зараз ми вже маємо унікальний досвід, якого не мають закордонні лікарі. І сьогодні їм цікаво брати наших поранених, тому що у них не було таких пацієнтів, щоб відпрацьовувати, вдосконалювати свою майстерність. Ми вдячні всім, хто нам дуже багато допомагав, та, повірте, на сьогодні ми як лікарі впевнені у своєму професіоналізмі, маючи Академію медичних наук, маючи висококласних фахівців в усіх галузях, які вже на сьогодні мають досвід лікування бойової травми, мабуть, найбільший в світі, тому що жодна країна не воювала проти такого супротивника, як Росія, де використовувалась така зброя. Зараз щось приблизно схоже у відбувається Сирії, де йдуть бомбардування, але там не застосовується реактивна артилерія. А, приміром, в Афганістані більше поширена була мінно-вибухова травма. А так проти нас використовували практично всі види зброї, окрім авіації.
Чудові інститути Національної академії медичних наук України у нас, які оцінили вояки та фахівці: Інститут хірургії та трансплантології імені Шалімова, Інститут ортопедії і травматології, Інститут серцевої хірургії імені Амосова, Інститут нейрохірургії імені Ромоданова, Інститут медицини праці, інші заклади…
— Молодий вояк, який упродовж двох років лікуватиме наслідки поранення, скаржився, що у Дніпропетровську нема безкоштовних імпортних ліків для вояків АТО. Це проблема?
— Так. У чому річ? У нас медичне постачання, прописане за всіма законодавчими нормами, проводиться згідно так званого формуляру. Щороку складається перелік ліків, які будуть закуповувати за державні кошти і застосовувати у наших госпіталях. Пріоритет завжди надається вітчизняним лікам. Оцінюють, яка була захворюваність, які були потреби протягом року, і на кожен рік складають потреби згідно з формуляром, — і закуповувати можна тільки те, що внесено в формуляр. Переважна більшість, відсотків 90, це вітчизняні ліки. Для чого це робиться? Щоб підтримати вітчизняного виробника, тут іншої нема. Річ у тім, що, по-перше, наші ліки дешевші, а по-друге — є можливість поновлення і заміни без перереєстрації. Строк приходить — це використовуємо, а це — підтягуємо. З імпортними ліками такої можливості нема, тому що сьогодні вони зареєстровані, сьогодні вони є, а завтра їх нема — і на що ми поміняємо? На сьогодні у нас відсотків 70 вітчизняних аналогів є, які нормально працюють, але 30 відсотків — це теж чимало, і треба імпортні ліки закуповувати.

— Яким чином відбувається зараз позбавлення декого з вояків залежності від знеболювальних препаратів, до яких вони “звикають” ще з госпіталів?
— Формування залежності, так, це є, особливо від налбуфіну — страшний і тяжкий препарат, від якого дуже швидко виникає залежність, він досі не віднесений до наркотичних засобів, хоча за своєю дією — опіатний анальгетик, антагоніст-агоністопіатних рецепторів, але він добре знеболює… Скажімо так, виникнення у вояка залежності від лікарського препарату — це десь неправильна тактика лікарів плюс відсутність своєчасної роботи психологів. Психологи такі болі можуть ліквідувати, навчають долати біль, реально знімають псевдофантомні болі (фантомних зараз практично не буває), є певна методика. Раніше цих болів було багато, тому що неправильно обробляли нерв, який подразнювався, а зараз техніки реампутацій чи ампутацій такі, що убезпечують від виникнення таких болів, — тому зараз спостерігаються тільки псевдофантомні, психологічної природи болі, морфологічної причини на які нема. І це знімається.
До речі, є такі волонтери, які самі підсаджують хлопців на знеболюючі, на наркотики, тому що “от він хороший волонтер, він приніс, дав таблеточку, укольчик”, — є таке явище. Є ці проблеми, ми займаємось ними.
— Людина повинна знати, що рани загояться, минуть болі, і приреченості ковтати все життя таблетки не буде. Багато вояків кажуть мені: воно болить, а я терплю. Це шкідливо?
— Скажімо так, біль — це сигналізатор про те, що не все гаразд. Біль — це одна з ознак запалення. Я міг би цілу лекцію розказати про причини болю: що шкідливо, що нешкідливо, треба дивитися індивідуально. Скажімо, в усьому світі прийнята тактика мінімально достатньої ефективної дози — тобто це найменша доза із тих, яка надає допомогу, а потім йде на зниження цієї дози. У нас найчастіше відбувається так стандартно, як десь в інструкції: “на тобі — і все, мало — на тобі ще”. Складне питання, непросте. Багато ж є у медиків немедикаментозних знеболень: та ж голкорефлексотерапія, КВЧ-терапія, магнітолазер — їх використання окремо чи у поєднанні з психотерапією — це досить ефективно.

— Із серії телесюжетів про невирішувані медичні проблеми вояків, мабуть, чільне місце посідає тема заражень небезпечними для життя інфекціями. Так, наприклад, вояк нарікає, що під час запеклих боїв натягався поранених, а сам мав на руці рубану рану і таким чином заразився гепатитом С, а лікарі сказали, що він міг дістати цю хворобу ще до війни. І не в цьому навіть річ, а в тім, що поставили ескулапи-інфекціоністи на облік вояка і почали його лікування невчасно, коли у нього вже з’явилося багато ускладнень.
( Всеволод Володимирович посміхається та показує грубий шрам на зап’ястку).
— Ось кровило увесь час мого перебування на фронті — десь на третій день Іловайського депо чирконув осколок скла — і тягав я там поранених, і перетягав. На Майдані зашивав ВІЛ-інфікованого, до того ж хворого на гепатити, і вколовся — переживав страшно, — і Бог милував. Щоб заразитися таким шляхом, має бути колосальний збіг обставин. Відсотків на 99 я можу стверджувати, що зараження — це статевий шлях, це татуювання, це ін’єкційні наркотики, а переливання крові вже далеко не так часто спричиняє зараження.
— А лікування зубів?
— Окрім штатних військових стоматологів на фронт їздили лікарі, котрі організовували стоматологічні кабінети. Знаю кабінети, які організовувала Асоціація стоматологів України під проводом Мирона Угрина, який за власні кошти придбав техніку для пересувного стоматкабінету і не одного… Проекти “Санація”, “Укроп-дентал”, Батальйон Святого серця — і це високопрофесійні стоматологи. Але було й таке, коли приватники їздили без нормальної стерилізації, такі фахівці збирали собі гроші на Західній Україні: “Ми там лікуємо, давайте всі гроші”, — тому за подібної діяльності лікарів зараження вояків теоретично можливе. Усе, що надходить офіційним шляхом, всі наші кабінети безпечні, та ж Асоціація стоматологів разом із Міністерством оборони зробила там кабінети — і пересувні, і такі — там стерилізація відбувається належним чином.
Більш за все гепатит С передається статевим шляхом. Це біда, тому що ясно, у декого з вояків “дах зриває” — де алкоголь, там і секс незахищений, — а секс-індустрія в цій зоні процвітає. Там повії із місцевого населення, там фактично як біологічна війна, тому що вони ВІЛ-інфіковані, з гепатитами, — і хлопці мають із ними незахищений секс, а як захищений, то десь ці презервативи рвуться, а десь оральний секс незахищений, бо хлопець вирішив, що так не заразиться, — проте всяко можна заразитися. І в принципі, найбільші по гепатиту С ризики — ін’єкційні наркотики і статевий.
— А з боку цих повій це СНІД-тероризм?
— Так, є там таке. У певних районах лінії розмежування є конкретні такі особи з повій, я знаю їхні імена і прізвища, це фактично ВІЛ-тероризм і СНІД-тероризм.

— І привозні повії є?
— На жаль, таке явище теж є. Секс-туризм, до зони АТО у нас їдуть дівчата, “надати патріотичну допомогу”, скажімо так…
— Татуювання, набиті там кустарним чином, теж несуть загрозу інфікування?
— Безумовно.
— Але вояка, хворого на гепатит С чи на ВІЛ/СНІД, лікують як учасника бойових дій, за певними пільгами, хоч би яким чином він набув захворювання в умовах фронту?
— Абсолютно вірно. Вони виходять із діагнозом, що захворювання отримано при виконанні службових обов’язків військової служби, чи при захисті Вітчизни. Дійсно, ми провели дослідження спільно з “Альянсом людей, що живуть з ВІЛ/СНІД”, фахівці якого допомогли нам усіма тестами, — і виявилось, що до зони АТО входить 4% ВІЛ-інфікованих вояків, які не знають про це, — по мобілізації ми провели дослідження, — а на виході десь 8–8,5%. Їхня кількість зростає фактично вдвічі.
— Це якась злочинна халатність у перевірці здоров’я призовників із боку мобілізаційних пунктів, чи людина на момент призову перебуває у “серологічному вікні”?
— Призовник може бути саме у “вікні”. І не перевіряють призовників на гепатити, і на ВІЛ/СНІД не перевіряли. Не перевіряли! Зараз внесено зміни до 402-го наказу, і за новими змінами там перелік, куди ця необхідність входить, але, знову ж таки, у наказ ці зміни вносили дуже довго; така процедура в цій військовій бюрократії: по-перше, треба нам було розібратись — поки розібралися, минув час. Все ж таки ті з вояків, які кажуть, що заразилися на фронті, найчастіше у більшості своїй потрапляли туди саме у “вікні”, — але відбувся реальний приріст кількості інфікованих на 4,5%, це статистично доведено, — і саме за тими факторами, про які я сказав.
— Чи повністю усунуто імовірність зараження через переливання крові?
— Через переливання крові — можливий такий варіант, але нікому не зашкодить кров, якщо вона правильно відібрана (в більшості своїй переливають все ж таки перевірену кров, є певна процедура). Але я не можу виключити, що десь, у тяжкій ситуації, для врятування життя вояка хтось із лікарів не використав донорську кров, яка не вистояла інкубаційний період.
— На початку війни маленькі лікареньки у Кураховому і Старобешевому, коли вони були ще цивільними, чи здатні були впоратися з навантаженням і бойовими травмами вояків?
— У нас у дванадцяти цивільних лікарнях працюють наші групи підсилення, це фактично територіальні госпітальні бази. І зараз першу допомогу надають саме на стабілізаційних пунктах цих лікарень — Волноваха, Курахове, ще не буду розказувати, де. Зараз ми взагалі вирішили багато проблем.
— Наскільки поширеними у фронтовому середовищі є туберкульоз і пневмонія?
— У нас було кілька випадків вперше виявленого туберкульозу — але це саме поодинокі випадки. Проводились повністю санітарні заходи, інфікування в середовищі не було. Великим нашим досягненням є те, що у нас не було і нема педикульозу на фронті. Нема корости — теж відсутні ці спалахи, були поодинокі випадки після контакту вояків з місцевими дівчатами. Санітарно-епідемічна служба спрацювала на відмінно у цій війні.
— Ви називали статистику захворювань у війську, не пов’язаних із пораненнями.
— 30% вояків мають психоневрологічні розлади. 18% — це кардіоваскулярні захворювання — гіпертонія, ішемічна хвороба серця, 11% — це ураження бронхолегеневої системи, це бронхіти, пневмонії.
— А якщо стається інсульт, інфаркт?
— Так, це захворювання кардіоваскулярної системи, судинні катастрофи, пов’язані з тим, що у війську досить солідний віковий контингент, середній вік у нас по мобілізованих становить десь із 27 до 50 років, це зазвичай люди з хронічними захворюваннями, які потрапляють у ситуацію серйозного психоемоційного напруження плюс фізичних навантажень, тому можуть траплятись такі судинні катастрофи, як інфаркт, інсульт. У нас є ці випадки.
— І ці захворювання визнають бойовими травмами беззаперечно, як і годиться?
— Абсолютно, адже це все пов’язано із захистом Вітчизни. Якщо вояки отримують інвалідність, то стають інвалідами війни. Ці питання вирішені. Тому що були інфаркти від того, що куля влучала вояку у бронежилет, був удар по грудній клітині, забій серця. Були інфаркти просто судинні. Окрім того я скажу, що у “Миротворці” помер хлопець після невдалого штурму Попасної — наступного вечора він отримав інфаркт. І помер як від бойової травми. Загинув при виконанні службових обов’язків.
— Після хірургічних операцій з приводу ушкоджень головного та спинного мозку воякам показана нейрореабілітація. Яку “планку” у цій проблемі взяла наша медицина?
— Нейрореабілітація у нас зараз є, мабуть, найбільш складною галуззю, але тут теж роблять певні кроки. У Львові на базі госпіталю торік для наших вояків відкрили відділення відновлювального лікування для нейротравми. Цей Центр вже інтенсивно працює з НАТОвською програмою. І Український католицький університет створює Школу реабілітації саме з ухилом до нейрореабілітації — там вже четверті чи п’яті курси проходять саме з нейрореабілітації, і ми намагаємось розвивати цю галузь. Інститут нейрохірургії імені Ромоданова теж планує створення реабілітаційного центру замкнутого циклу — від операцій до реабілітації. Складно, повільно, але це робиться. Харківський інститут протезування — там теж займаються цією проблемою, вони виготовляють ортези, піднімають і навчають хлопців рухатися. Цього мало для України, для такого населення, але робиться, — і слава Богу, що робиться.
— А Яна Зінкевич як почувається?
— Зараз Яна проходить реабілітацію у Дніпропетровську після Ізраїлю. Власне, це особливо нічим не поступається тим технологіям, які використовують за кордоном.
— Проблема протезування у масовій свідомості стала одним із міфів — наші ЗМІ досі розводяться про те, що діставати ці медичні послуги воякам найліпше за кордоном.
— У нас 18 протезних заводів працюють за ортотехівською, отобоківською технологією, з німецькими та австрійськими комплектуючими, і нічим не відрізняються від того, що можна отримати за кордоном по нижніх кінцівках. По верхніх — це високотехнологічні біопротези, на жаль, у нас їх не виробляють, є тільки перші спроби. Але вони не всім потрібні, іноді потрібні прості адаптаційні пристрої, функціональні і косметичні протези, а косметичні у нас чудово виготовляють. Там допомагають і фонди, і волонтери. З італійцями успішний проект є. А так ми маємо чудовий Інститут протезування, ми маємо 18 казенних заводів, ми маємо приватні протезні заводи. Зараз іде боротьба за тих бійців, яким потрібне протезування, тому що коштів достатньо — до двох мільйонів виділяється на протезування, і досить високоякісне. Два мільйони — це нормально, можна зробити будь-який протез, навіть біоніку.
— Чи багато потрапляло до госпіталів людей, чиї загальні захворювання мали б взагалі не призвести до мобілізації? Наприклад, за даними Товариства ветеранів АТО, до лав ЗСУ свого часу потрапила людина з кістою головного мозку. Таке можливо зараз — чи вже ні?
— Можливо. Ми бачили, коли після операції на серці були мобілізовані, це я особисто займався, просто призовника ніхто на комісії навіть не роздягав, адже неможливо не побачити шрам. Ми виловлювали психічно хворого, який був мобілізований (дебільність середнього ступеня), потім він втік, його десь побили, він опинився у госпіталі, там його і знайшли, — а шукали і ловили дуже довго.
Річ у тім, що за медичні комісії з мобілізації відповідають місцеві органи управління. Райадміністрації створюють комісії з цивільних лікарів, а ми не можемо на це впливати жодним чином: вважають, що якби там були військові лікарі, це було б упереджене ставлення. Натомість виходить навпаки — хапають до війська всіх підряд, неякісно. Було проведено дефектуру, виявлено ці дефекти, коли ми звільняли вояків — через два дні, через місяць, через півроку після того, як ті були мобілізовані. В усіх областях відбулася дефектура ця, було перевірено окремі госпіталі, і ми надіслали на адресу голів обласних адміністрацій листи з вимогами покарати винних. Будемо сподіватися, що сьома хвиля і призов на строкову службу, який відновився, пройдуть за умови серйозного відбору.
На платформі Blogger.