"Часто думаю, як добре, що ви не бачили, як вбивали на Майдані. А іноді - як шкода, що ви не бачили, як ми перемогли на Майдані", - активістка написала листа батькам, котрих вже немає
Зворушливі і такі прості слова... Як добре, коли можеш щодень бачити своїх батьків, говорити, жити, дихати одним повітрям. Як це потрібно, коли можеш відчути себе дитиною, тримаючи в своїх руках шорстку, порізану зморщечками мамину долоню. Як хороше притулитися до колючої батькової щоки, відчуваючи запах дешевого парфума і цигарок... І як боляче, коли говориш з ними, лише звертаючи погляд у безмежну синь неба, пишуть Патріоти України і цитують пост Ольги Гуцал, розміщений на сайті Новое время:
У шафах прибрано і в квартирі лад.
Обід є. Завжди. Кожен день.
Ти мала рацію: вдома має бути чисто, тепло і весело.
Знаєш, а мої подруги все одно вважають, що твої фаршмак і олів'є смачніші.
Звісно, я пам'ятаю, що після 50 борщ корисніше пісний, але так смачно на бульйоні. Я ще трошки, гаразд?
І знову ти мала рацію, я багато що розумію тепер по-іншому.
Якби ти бачила, скільки нових відмінних книг написали і переклали, скільки нових фільмів з'явилося, ми б поговорили про це. Майже ні з ким про це поговорити.
Твій онук зовсім виріс і став батьком. Вони з дружиною також люблять свою дочку, як ви любили мене. Дуже.
Ти була б рада, у нас президент тепер освічена людина.
Все тепер, як ти казала, чим вільніша людина, тим вона ввічливіша. А я думала, це ніяк не пов'язано.
Мамо, у нас війна і страшно.
Так, я п'ю таблетки від тиску.
І нічого не змінилося, я все ще багато вчуся.
На нашій вулиці новий асфальт. Чесно.
І друзів вдома багато, тільки стало тихіше і менше вина.
Мій чоловік. Він з'явився в моєму житті через два місяці після того, як тебе не стало. Дуже на тебе схожий. Любить ті самі книги і вважає мене занадто зайнятою, та іноді відстороненою. Він би тобі сподобався.
Татові. Хоча я тебе ніколи так не називала. Сені:
Ти мав рацію, Янукович втік. Ми не витримали.
Часто думаю, добре, що ти не бачив, як вбивали на Майдані. А іноді думаю, як шкода, що ти не бачив, як ми перемогли на Майдані.
Уявляєш, мене злить, коли в літаку українських авіаліній звучать оголошення російською мовою.
І так, ми все більше і частіше говоримо українською. Усією країною.
Звісно, я пам'ятаю: треба бути в трійці найкращих у своїй справі. Я все для цього роблю. Іноді навіть здається, що вдалося.
Ніяк не звикну, що не можна тобі зателефонувати.
Ні, наука не відроджується. Знаю, що дуже потрібно, але не відроджується.
Знаєш, ніяк не почну відкладати на старість.
Є старі знайомі, з якими ми тепер не спілкуємося з політичних міркувань. І руку не подаємо.
Я пам'ятаю, що дітей треба любити і займатися ними, але часу все менше й менше.
Чомусь працювати стає все важче і важче.
Придумали новий проект, тобі б сподобався. Ні, держава не допомагає. Так ми й не чекаємо більше.
Як же мені вас не вистачає.