Header Ads

 Борис Болотов

Кремль готовий здатися, - Піонтковський


У березні-квітні 2014 року в усепоглинальній ейфорійній атмосфері початку російської агресії кремлівське угруповання оголосило вічно ненависному і вічно привабливому Заходові Четверту світову гібридну війну, публікують у блозі на "Новому часі" матеріал російського політолога Андрія Піонтковського, повідомляють Патріоти України. Та війна була задумана як реванш за поразку Радянського Союзу в Третій (холодній) світовій війні. Так само, як Друга світова війна була для Німеччини спробою реваншу за поразку в Першій.
Цілями війни вожді "руского міра" назвали подолання найбільшої геополітичної катастрофи XX століття, повернення в "рідну гавань" "споконвічних" російських земель, новий ялтинський розділ світу, за якого путінська Росія мала б дивитися як мінімум за всією територією колишнього СРСР. Горючим матеріалом для цієї війни ставали, за задумом Кремля, росіяни та російськомовні громадяни, які проживають у сусідніх із Росією країнах – доведені до відчаю "прості шахтарі" і "трактористи", натхненні ідеєю "руского міра".
Братську допомогу їм повинні були забезпечити спочатку так звані "зедені чоловічки" – перші російські окупанти, а потім і регулярні російські війська. Боязкі спроби Заходу чинити опір хоча б на території країн-членів НАТО превентивно парирувалв загроза застосування ядерної зброї. Як перший етап було поставлено завдання братського розчленування і повного підпорядкування України – проект "Новоросія".
Четверта світова війна триває вже майже три роки. На полях реальних битв, де гинуть люди, у генеральних штабах, де їхня загибель планується, в головах мільйонів людей, які вирішують, за що вони готові або не готові вмирати. Вона ще триватиме якийсь час, але результат її вирішено: путінська Росія зазнала дві фундаментальні стратегічні поразки. Найболючіша – в Україні. Гірша, ніж військова – метафізична. Ідеологію "руского міра" відкинуло російське населення України, яке залишилося в переважній своїй більшості вірним українській державі та її європейському вибору. Друга – провалився ядерний шантаж Кремля щодо країн Балтії. Після дуже серйозної і непростої дискусії на Заході липневий саміт НАТО у Варшаві предметно відповів Путінові не тільки на словах, але й на ділі (розміщенням військових контингентів): альянс буде захищати країн Балтії, як і будь-яку іншу територію країн – членів НАТО.
Якщо повернутися до вельми плідної аналогії "Четвертої" та Другої світової воєн (запропонованої, до речі, не мною, а кремлівськими пропагандистами), то на шкалі Другої світової ми зараз – навесні 1943 року. У Берліні після Сталінграда і Ель-Аламейну всі розуміють, що війна програна, її цілі недосяжні, треба від них відмовлятися і шукати більш або менш гідний вихід. Перешкода – фюрер. Починається серія змов, що призвела до дивом проваленої операції "Валькірія".
І в Москві 2016 року всі бонзи так само добре все розуміють. Із фюрером включно. Адже він у нас теж гібридний: місцями десь хороший Гітлер, а десь уже трішечки і граф Штауффенберг, який бореться з нацизмом. Це Гітлер був чоловік надідеї, категорично не приймав ні переможеної Німеччини, ні себе у переможеній Німеччині. Така Німеччина в його уяві не заслуговувала права на існування. А духовний лідер "руского міра", на щастя, людина бабла, і для нього важливо зберегти в якійсь якості свою владовласність у країні після її гібридної капітуляції. Але для отримання більш або менш пристойного варіанта капітуляції треба вбити Гітлера. І Клаусом Шенком фон Штауффенбергом йому доводиться ставати самому. Більше нікому.
Подивіться, як старанно за одними й тими самими лекалами шиють йому мундир змовника вірні слуги П. і С.: "У Кремлі заявляють, що термін відновлення операції російської авіації в Алеппо залежить від дій терористів. Так вирішив президент країни Путін. Режим припинення операції російських ВКС триває. Рішення приймалося згідно з позицією, зайнятою президентом Путіним. Якщо бойовики не будуть вдаватися до активних наступальних дій, до агресивних кампаній, то президент Путін вважає за доцільне продовжувати такий режим, у ході якого російські ВКС не завдають ударів по східному Алеппо".
"Путін завжди був авторитарним правителем, але тим не менш він був прийнятним для інтелігенції і навіть, не побоюся цього слова, модним".
Для внутрішнього і особливо для зовнішнього споживача ліпиться світлий образ глибоко законспірованого антифашиста у фашистському таборі, єдиного європейця в азіатській Орді, а гітлерівські атрибути режиму переносяться на панів генералів Шойгу і Герасимова, які наполягають на нещадних бомбардуваннях Алеппо, і на одіозних "діячів культури" на кшталт пана Залдостанова.
Що стосується ролі пані С., то це взагалі класичний шекспірівський сюжет: дочка з благородного сімейства служить піарницею з особливих доручень у короля – вбивці свого батька.
Між тим делегації російської "мислячої громадськості" – так званий дипломатичний Track 2 – хвилями накочувалися на США під час президентської кампанії для обговорення у вашингтонському обкомі умов гібридної капітуляції. Переговори велися з людьми, близькими до майбутньої адміністрації Гілларі Клінтон. За всієї симпатії до пропутінських і антинатівських ескапад Трампа і всієї його інформаційної підтримки його лінією WikiLeaks на перемогу Трампа всерйоз у Кремлі не сподівалися.
З різних джерел мені добре відомі деталі консультацій, які проходили. Вихідний темник різноманітних кремлівських посланців був один і той самий: із Донбасу ми поступово відповзаємо, але "Кримнаш", там наш сакральний Херсонес, про Балтію ми ніколи не думали, це все ваші русофобські вигадки; Сирія ні нам, ні вам не потрібна, вона все одно розвалюється, за нами нехай залишиться алавітський анклав з військово-морською базою; донбаські санкції знімаються, а кримські нас особливо не хвилюють.
Пізно ввечері в барі допускалися деякі вільності: найбільш просунуті члени російської делегації не виключали можливості багаторічних тягучих переговорів з Україною про кондомініум для Криму, а найбільш розгнуздані вигукували відчайдушно й приречено: "Та ми цей Київ за дві години візьмемо!" Яка була реакція американської сторони, що представляла табір Клінтон? У нас із вами є унікальний документ, який дає відповідь на це питання. У газеті "Комерсант" за 8 листопада опубліковано інтерв'ю Майкла Макфола про відносини РФ і США при майбутній адміністрації Клінтон. Майкл помилився зі своїм прогнозом результату виборів, але справа зараз не в цьому. Всі ми помилилися.
Ось ключовий пасаж цього інтерв'ю: "Насамперед я вважаю, що перезавантаження можливе. Але тільки в тому випадку, якщо Путін змінить свою політику. Чому завжди саме американці повинні змінювати свою політику? Чому б Путіну щось не поміняти? Наприклад, прийти на телебачення і заявити: ми виводимо російських окупантів зі сходу України і відновлюємо її межі. Це зробило б неймовірно позитивний вплив на російсько-американські відносини".
Із нього ясно випливає, на мій погляд, що московський запит гібридної капітуляції був прийнятий як основа для взаєморозуміння. Але без обману: йти з Донбасу – значить йти із Донбасу. І ще одна ремарка, так, про всяк випадок: "Що станеться, якщо ми, наприклад, почнемо "зливати" дані про російських офіційних осіб? Це завдасть величезної шкоди нашим відносинам. Я сподіваюся, до такої стадії не дійде".
Що змінюється для Путіна в результаті перемоги Трампа, який поки продовжує вперто повторювати проковтнутий кремлівський мем про необхідність спільної боротьби з "Ісламською державою"? Зіткнувшись із лютим опором глобалістів і ліваків у пресі та на вулицях, Трамп навряд чи піде на серйозні розбіжності в зовнішній політиці зі традиційними республіканцями, які перемогли на виборах в обидві палати Конгресу. Тими самими республіканцями, які прийняли "Закон про підтримку України" і вимагали від Барака Обами продажу Києву летальної зброї. Тим більше, що за ключовими для Трампа питаннями, які й принесли йому перемогу – міграція, система медичного страхування, втрата робочих місць – вони з ентузіазмом обраного президента підтримують і разом з ним дружно демонтуватимуть обамівську спадщину.
Найближчі призначення на зовнішньополітичні пости прояснять ситуацію. Але в будь-якому випадку фундаментальні стратегічні причини поразки "руского міра" в "Четвертій світовій війні" нікуди не подінуться. Ейфорія 9 листопада в Думі і на російських телеканалах щодо поразки Клінтон була настільки ж адекватною, як і радість у бункері в Берліні у квітні 1945 року, викликана звісткою про смерть президента США Рузвельта.
Й останнє. Два місяці до інавгурації нового президента 20 січня 2017 року стануть періодом повного паралічу деморалізованої адміністрації Обами. У ще недобитого внутрішнього путінського Гітлера неодмінно виникне спокуса використати цей час для зміни ситуації. Насамперед у Сирії, а там, ччого на світі не буває, можливо, і в Україні. Щоб отримати додаткові козирі для торгу зі Трампом. Такою поведінкою він зміг би тільки різко погіршити параметри гібридної капітуляції, і внутрішній Штауффенберг повинен буде довести операцію "Валькірія-2" до кінця. В силу обставин непереборної сили, як наполегливо повторює останнім часом один обізнаний білякремлівський інсайдер".
На платформі Blogger.