"Це не погроза, просто факт": Пост бійця АТО до влади рве Мережі
Ми повернулися з дуже-дуже глибокого АТО. Колишніми нам не стати … і не дуже хочеться.
Ми дуже багато винні тим, хто не повернеться вже ніколи, їхнім сім’ям, людям, залишеним в окупації, дітям, які приходили до школи через лінію фронту. Ми їм винні. Винні багатьом. Не вам…
Як ви тепер будете розмовляти з нами, людьми, які не розуміють відтінків сірого?
Нова чорно-біла система координат проста: є свій – є ворог.
Якщо ворогові 100500 років – він ворог. Сивина його не прикрашає, не виправдовує злодійство і зраду.
Нам не шкода ворога.
Якщо на ворогові спідниця – він ворог. Ворог у спідниці. Так буває. Не всі вороги носять штани.
Якщо на ворогу погони – це небезпечний ворог. Якщо погони української армії – ворог небезпечніший удвічі.
Так. Нашу свідомість перепрошито.
Вчіться жити в цій системі свій-чужий.
Якщо зупиняє патрульний – він свій.
Починає грубіянити, поводиться неналежно – чужий.
Держслужбовець – свій, хабарник – чужий.
Дід із колорадській стрічкою, що ховається за сивиною – чужий.
Чиновник, що відмовляє вдовам та інвалідам – чужий.
Барига, що тягає рації в гумконвоях – чужий.
Олігарх, що постачає терористів – чужий.
Суддя, який намагається виправдати крадія-чиновника – чужий.
Чужих не жаль. Вони вороги. Пожалієш ворога – отримаєш кулю в спину. Ми вижили – значить, не дали шансу вистрілити собі в спину.
Нас багато. Нас тисячі.
Ми змінилися. Ми не розуміємо і не приймаємо відсутність змін.
Якщо система не трансформується, ми змінимо її силою. Силою тисяч рук, а якщо знадобитися – то і стволів.
Ми вимагаємо реальних і простих дій.
Дій, а не відмовок і відписок.
Ще раз. Дуже важливо: країна не буде колишньою. Ким будуть в ній кар’єристи, хабарники, адепти «русскава міра» і «нежелальщікі» розгойдувати човен?
Відповідь проста – ніким.
Гарячі голови вже киплять. Поки на блокадах бензопили, а ватників у радах виховують кулаки … але часу залишилося мало.
Це не погроза, просто факт.
Дивіться також Український виробник зброї, чиї гвинтівки сміливо ко...: