Header Ads

 Борис Болотов

Що не показують новини про Україну: історія американця

Війна, погана політика, погана економіка – це те, що показують. Але те, що тут дійсно особливе – це люди.
Це довга історія – як я опинився в Києві. Але якщо зовсім коротко, то народився я у Сан-Франциско. Нещодавно у мене з'явилася можливість пожити тут, у вашій країні. І знаєте, що? Я нею скористався.
Життя тут – це повна протилежність тому, як я живу в Сан-Франциско.
До того ж з Києва я вирушив в одне невідоме для мене місце під назвою Осипенко. Це недалеко від Бердянська, біля Азовського моря на півдні України.
Під час перебування в селі Осипенко я зустрів Валеру. Він – колишній гопник, наркоман, алкоголік. І він показує приклад того, як можна повністю змінити своє життя, і це викликає повагу. Він та інші тут допомагають переселенцям.
Як я їздив на узбережжя Азовського моря
В Україні я відчуваю глибину, все реально, багатство – не матеріальне, його не можна побачити. Безумовно, це те, що я хотів би розповісти світові про Україну. Війна, погана політика, погана економіка – показують це. Але те, що тут дійсно особливе – люди. Я зустрів тут багато чудових людей, з великим серцем, як ця сім'я. Вони ставляться до мене, як до свого.
У тих українців, які їдуть в Європу або США, з'являється більше можливостей для роботи, вони отримують більше матеріальних благ. Але мені здається, їм буде чогось не вистачати. Щось, що є глибоко в них, не можна знайти в Америці чи Європі. Воно тут. Хоча хто знає, я – не місцевий. Але я думаю, що, коли поїду назад до Штатів, мені буде цього не вистачати. А я ж навіть не звідси.
Але українське село – суворе. Я серйозно, хоч як крути, це непросте життя. Воно є складним, але і простим. Ви просто потрібні другові, і ви ходите на озеро спекотного дня. І це можуть бути кращі моменти вашого життя.
Мій американський велосипед є дуже схожим на США. Є потужність, попереду є мета, є до чого прагнути в майбутньому. І він швидко рухається туди. Але при цьому втрачає той самий момент.
В Україні я катався на повільному велосипеді. І він не був справним. І він є дуже схожим на Україну: майбутнє невідоме, неможливо планувати заздалегідь. Але таке існування змушує велосипедиста спостерігати за тим, що відбувається навколо, бути тут і зараз. Я не можу сказати, що краще.
Я думаю справа ще й в місці. Тут ти сідаєш на велосипед. А недалеко звідси йде війна. А потім додаєш до всього поле із соняшниками. І з цього всього виходить зовсім інша культура. І все здається сюрреалістичним. У війні немає краси, але вона є у розбіжностях.
Як я їздив на узбережжя Азовського моря
На платформі Blogger.