Header Ads

 Борис Болотов

ВАРТО УСВІДОМИТИ - Живемо так, немов би того неба про яке проповідуємо немає

Нерідко, ми священики, живемо так, немов би того неба про яке проповідуємо немає і воскресіння про яке навчаємо - не буде. Нерідко, лікарі живуть так, немов би вони самі мали жити вічно і їхні тіла, загартовані знаннями про різні хвороби самі ніколи не будуть знати болю. Нерідко, журналісти живуть так, немов би, вони самі були і є мірилом правди та істини щодо інших і в той же час самі, мов дружина Цезаря завжди поза підозрою. 


Працівники прокуратури, судів, міліції, депутати, чиновники, нерідко, живуть так, немов би не вони для закону, а закон для них. Вчителі, викладачі, нерідко, живуть так, немов би вони не покликані навчати, виховувати цих майбутніх суддів, поліцейських, прокурорів, лікарів, журналістів, священиків, чиновників, а тільки ділити дітей на гарних і поганих, розумних і не дуже.

Але питання в тому, що в житті нічого не зникає і не пропадає намарне. І викладач, який сьогодні, за “гарні очі” ставить гарні оцінки, у свій час попаде на лікарняне ліжко до того лікаря, реальні знання якого це максимум бути санітаром чи медбратом, а він вирішує жити тому учителю чи не жити. 

Прокурори та судді, поліціянти та депутати, чиновники, які сьогодні живуть переконані, що все можуть у цьому житті і нічого для них і для їхніх близьких немає неможливого, забувають про те, що їхня посада сьогодні - не ґарантує ніякого імунітету для них і їхніх дітей від свавілля тих, хто прийде на їхнє місце завтра. Єдине, що потрібне для нащадків це справедливий закон і правова держава, але… але проблема в тому, що закон потрібен завтра, а жити добре хочеться нині. 

Журналісти, які сьогодні, перекривлюють факти і руйнують чуже життя задля гарної картинки, не хочуть усвідомити, що завтра так же поступлять з ними. Лікарі, які сьогодні, відчувають себе вершителями людського життя, навіть на мить не хочуть замислитись над тим, що на місці того нещасного хворого завтра будуть лежати уже самі чи їхні найрідніші люди, а та байдужа бюрократична медична машина, зразковими шестернями та гвинтиками якої вони були протягом довгих років, уже будь-кого з них, буде рахувати не як хвору, потребуючу людину, що потребує співчуття і милосердя, а чергове ліжко-місце завданням якого є приносити дохід. 

Священик, який на словах, сьогодні, проповідує Христа Розп’ятого, забуваючи про заклик бути світлом для цього світу, перебуває в небезпеці завтра почути: тому краще тобі було б, якби повісили тобі жорновий камінь на шию і кинули тебе в море.
ось так і живемо - сумно все це...

На платформі Blogger.