ПРАВИЛЬНА ВІЙСЬКОВА КУЛЬТУРА, АБО ЯК ЗБЛИЗИТИСЬ З НАТО
Звісно, я був маленький і ще не знав про існування КЗЗ, ранкових розводів та стройових оглядів. На щастя, доля підкинула нагоду не лише порівняти, але і зробити військову службу справою мого життя. Тепер я точно знаю, що ранок інколи починається опівночі, з залпів артухи, і триває до самого сходу сонця, в напруженому очікуванні й постійному обдзвоні спостережних постів. Тут, на війні, де ситуація може стрімко змінитися, потрібно бути в постійній готовності і вміти правильно відреагувати на небезпеку.
Злагоджені дії особового складу, від яких напряму залежить виживання підрозділу, мають два основні фактори: постійні тренування та високий рівень дисципліни. Робота сержанта в сучасній армії полягає у підтриманні обох факторів на високому рівні. Але вцілому військова культура у професійному українському війську потребує докорінних змін. Це видно неозброєним оком на багатьох ділянках східного фронту.
Сучасна війна і перехід від совдепу до професійної армії за стандартами НАТО вимагає людей з правильним менталітетом. Для цього у багатьох підрозділах широко застосовуються відбори бійців за морально-вольовими якостями. Але якщо фізо і досвід можна “прокачати” у підрозділі, то відношення до служби формується здебільшого ще на “срочкі”, а то і на “гражданці”. Приміром, в Україні є цілі покоління вархіпстерів, які виросли на журналах “Волонтер”, спогадах українських добровольців з Абхазії та Чечні, а також фільмах про спецназ. Чимало пройшли строкову службу. Але нажаль не кожен військовий усвідомлює елементарну необхідність носити бронежилет і каску на першій лінії. “Слонячка” і совковщина привчили людей нехтувати правилами безпеки, і ця проблема дуже поширена у пост-радянських арміях. Звісно, “окуні” трапляються в будь-якому війську, але це окрема розмова. І тут багато залежить не тільки від учорашніх “срочників”, але і від офіцерів. Мені відомий випадок, коли військовий полковник з територіального управління у зоні АТО приїхав з перевіркою на ВОП і вишикував особовий склад, щоб віддати військове вітання. Не варто і казати, що якби поруч знаходився ворожий снайпер або коректувальник, цей випадок став би хрестоматійним. “Совєцкий полковнік” на полі бою був і залишається головним ворогом НАТО у всіх розуміннях. На щастя, перехід до натівських стандартів, які передбачають нові підходи до планування, слугуватимуть надійним фільтром для прихильників радянського досвіду.
Що стосується бійців, які безпосередньо ведуть бойові дії, природній відбір досить швидко охолоджує любителів ходити в бій верхи на броні та розгулювати в бандані й без броніка на “передку”. Коли мій підрозділ їздив на міжнаціональні навчання до Яворова, ми бачили що американські військові з високою відповідальністю притримуються правил безпеки. Сів до авто – вдягнув шолом. Солдату американської армії не потрібно нагадувати елементарні речі, йому їх диктує військова культура, прищеплена стройовим сержантом і турботою про власне життя. Саме з цієї причини ми маємо потурбуватися про створення своєї військової культури.
Ми повинні розширювати повноваження сержантського корпусу і переймати досвід західних колег шляхом живого спілкування. Приміром, у моїй Бригаді старшими ВОПів являються сержанти – командири відділень, а не майори чи капітани, як у інших підрозділах. Наших сержантів відбирають із числа найбільш гідних та досвідчених бійців, і після тривалої підготовки їм довіряють відповідальні ділянки роботи. Таким чином, офіцери мають достатньо часу на планування, що є їхнім основним обов’язком.
Сьогодні я спілкувався з солдатом, якого цікавила процентна імовірність отримати поранення. Я пояснив, що тільки 10% залежить від поганої вдачі, а 90% – від особистого недбальства. Якщо ти вдягаєш броню, тримаєш дистанцію, не висовуєшся без потреби, надовго не затримуєшся на одному місці, не нехтуєш маскуванням, постійно слідкуєш за справним станом своєї зброї та техніки – усе це в купі може і не врятує від прямого прильоту ВОГа, однак мінімізує сам шанс ураження. Немає нічого мудрого в тому, щоб звести мушку з ціликом і уразити нерухому, непідготовлену ціль. Та є багато дрібних нюансів, що вкупі створюють масу незручностей для противника, і якщо їх дотримуватися, ворожий вогонь буде неефективним. А шанси на виживання зростуть. У цьому і полягає нехитра премудрість війни.
Так, коли ми заїхали на позиції, наші сусіди жартували: “Завтра ви броніки познімаєте!” При тому, що дія відбувалася на дистанції ураження стрілковою зброєю. Минув тиждень, у сусідів з’явилися 200-ті, і жартувати вони припинили. Моїх солдатів не потрібно привчати носити броню – їх привчили до цього ще на КМБ. Бронежилет і каска для наших бійців – така ж типова річ, як і обладунки для римського легіонера, вони немислимі одне без одного. Те саме стосується і правил пересування, і багатьох інших факторів, які ми прищеплюємо бійцям на заняттях.
Наостанок хочеться констатувати, що бойові дії на сході країни поклали початок незворотнім процесам в українському війську. Хочеться вірити, що з приходом до війська активних та ініціативних людей, з переходом армії на професійну основу, ми нарешті попрощаємося з тягарем совковщини і зможемо розвинути власну військову культуру. Новітні підрозділи Нацгвардії та Збройних сил уже роблять потужні кроки назустріч НАТО. З’являється дедалі більше командирів, які набували досвіду не на папері, а в умовах вогневого контакту. Від нас вимагається зовсім небагато – вірити в успіх, прямувати заданим курсом, долати бюрократичні перешкоди і більше ніколи не озиратися назад. Так переможемо.